Консультації на час воєнного стану
Консультації для внутрішньо переміщених осіб
Консультація для батьків та педагогів
«Первинна психологічна допомога під час воєнних дій. Правила та принципи.»
Як допомогти дітям та дорослим, які потребують підтримки.
Плекаємо в дітей уміння шанувати старших дорослі й, зокрема діти, які перебувають у гострому стресовому стані, потребують зовнішньої підтримки. Гострота стресової реакції залежить від:
- ступеня залученості — дитина стежила за воєнними подіями по телевізору чи перебувала в їхньому епіцентрі — постраждала сама або її рідні, знайомі;
- індивідуальних особливостей — вразливість, вміння опанувати себе;
- попереднього травмівного досвіду — дитина була жертвою або свідком стресогенної події, втратила близьких тощо.
Дорослий, який надає дитині первинну психологічну допомогу (ППД), повинен спиратися на три оперативні принципи — дивитися, слухати, спрямовувати. Крім цього, він має керуватися правилами:
- невідкладності — надавати допомогу якнайшвидше: що більше часу мине після травмування, то ймовірніше, що у дитини виникне посттравматичний стресовий розлад (ПТСР);
- наближеності до місця подій — надавати допомогу безпосередньо на місці або у звичній обстановці й соціальному оточенні — у будинку, лікарні чи сховищі, тобто там, де сім’я та дитина перебуває одразу після події; очікування, що нормальний стан відновиться, — підтримувати впевненість потерпілих у тому, що все нормалізується;
- єдності психологічного впливу — надавати допомогу має одна й та сама людина відповідно до уніфікованої процедури психологічної допомоги;
- простоти психологічного впливу — відвести дитину від джерела травми, дати їй змогу вмитися, поїсти й відпочити у безпечному місці, а за бажанням — виговоритися.
Як надати первинну психологічну допомогу дорослому під час війни
Для того щоб поліпшити психічний стан людини, дайте їй змогу:
- висловитися за потреби, а потім намагайтеся повернути її до раціональності. Ставте прості короткі запитання та схвалюйте її дії, наприклад так: «Як ви дісталися до сховища?» … відповідь… «Ви дуже уважна й рішуча людина!»;
- подбати про себе. У жодному разі не давайте людині змоги грати роль «жертви», тобто використовувати екстремальну ситуацію, щоб отримати вигоду — «Я не можу нічого робити, адже я пережив (-ла) такі страшні події». Наприклад, не пропонуйте їй пляшку з водою, аби вона могла попити, натомість скажіть: «Вода стоїть біля дверей, підіть і візьміть собі воду»;
- поспілкуватися з іншими потерпілими. Приміром, учасники стресогенної ситуації можуть обмінятися номерами телефонів чи домовитися про зустріч;
- подивитися на ситуацію інакше. Покажіть, що навіть зі стресогенної ситуації можна винести щось корисне. Нехай людина поміркує, якого досвіду набула й чого навчилася, чому змогла запобігти завдяки своїм зваженим діям та рішенням.
Як надати первинну психологічну допомогу дитині під час війни
- Запевніть дитину в тому, що ставитеся до її переживань серйозно та знайомі з дітьми, які зазнали таких самих випробувань: «Я знаю одного сміливого хлопчика, який пережив таку саму ситуацію».
- Створюйте атмосферу безпеки — обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте та грайте з нею.
- Переглядайте разом із дитиною «позитивні» фотографії чи зображення — так зможете звернутися до приємних образів із минулого, послабити неприємні спогади.
- Спрямовуйте розмову про воєнні події в інший напрям — переходьте від опису деталей до опису почуттів: спонукайте дитину описувати не деталі події, а її почуття.
- Допомагайте вибудувати життєву перспективу — визначити конкретні цілі та окреслити конкретні терміни.
- Повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів — нормально.
- Підвищуйте самооцінку дитини — частіше хваліть її за хороші вчинки.
- Грайте в ігри з піском, водою чи глиною — взаємодія з такими матеріалами дасть дитині змогу виразити переживання за допомогою образів.
- Не дозволяйте потурати вами — не виконуйте будь-які бажання дитини з жалю до неї.
Як допомогти дитині, що опинилася в епіцентрі воєнних подій. Поради для дорослих Подбайте про те, щоб дитина була поруч із близькими
Простежте, щоб дитину не розлучали з батьками чи іншими близькими дорослими. Не залишайте дитину без нагляду. Якщо поруч з дитиною немає дорослих, передайте її до служби захисту дітей або постарайтеся знайти близьких дитини чи зв’язатися з іншою родиною, яка може про неї подбати.
Убезпечте дитину від жахіть
За можливості зробіть так, щоб дитина не бачила трагічних сцен, наприклад тяжких поранень або катастрофічних руйнувань; не чула страшних розповідей про те, що сталося. Також убезпечте дитину від журналістів і розпитувань сторонніх людей, які не є членами рятувальної групи та екстреної медичної допомоги.
Покажіть дитині, що вона не сама
Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні. Вислухайте думки дитини про те, що відбувається. Під час розмови намагайтеся перебувати на одному рівні з дитиною й підтримувати зоровий контакт, використовуйте прості, зрозумілі слова та пояснення. Відрекомендуйтеся — назвіть своє ім’я та скажіть, що прийшли допомогти. Дізнайтеся, як звуть дитину, звідки вона та інші подробиці, які допоможуть знайти її близьких. Якщо поруч із дитиною перебувають батьки чи опікуни, допоможіть подбати про неї. Якщо перебуваєте з дитиною певний час, постарайтеся залучити її до гри або розмови.
За матеріалами Ольги Байер, завідувача кафедри дошкільної освіти Запорізького ОІППО, канд. психол. наук, доцент
Джерело: https://www.unicef.org/
Як підтримати та заспокоїти дитину під час війни.
Як діти різного віку реагують на стрес та сприймають кризову ситуацію.
Діти 0-3 років:у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.
Діти 4-6 років:часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.
Діти 7-10 років:можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).
Діти 11-13 років:відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки.
Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями.
Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички. Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням, а дещо повернеться саме собою.
ЩО РОБИТИ ДОРОСЛИМ, ЩОБ ЗАСПОКОЇТИ І ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ
1. ГОВОРІТЬ ІЗ ДИТИНОЮ, ЗАЛИШАЙТЕСЯ СПОКІЙНИМ ПІД ЧАС РОЗМОВИ
Психологиня Катерина Гольцберг на своїй сторінці в мережі Facebook радить обов’язково поговорити з дитиною про ситуацію, що відбувається. Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не завдати шкоди дитині. Як дорослим заспокоїти себе – читайте далі в підрозділі про дії під час панічної атаки.
Якщо спілкуєтеся з підлітком – також дуже важливо навчати його, де шукати перевірену інформацію, та ділитися джерелами для її пошуку. Адже, як пояснює психологиня, під впливом стресу підліткам, які зазвичай гарно знаходять інформацію в Інтернеті, зараз складно відшукати перевірену інформацію про все, що відбувається та зрозуміти ситуацію, оскільки емоції відключили неокортекс (ту частину мозку, яка “відповідає” за логіку).
2. ДЕМОНСТРУЙТЕ НАДІЙНІСТЬ
Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість.
3. ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛА «ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ»
Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших – вчителя, батька, маму, не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.
Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами або іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок.
4. ГРАЙТЕ ІГРИ, ВИКОНУЙТЕ З ДИТИНОЮ ЗАСПОКІЙЛИВІ ВПРАВИ
Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу,що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи “регресивними”, тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки, рвати на дрібні шматки папір, «Видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).
5. ВИКОНУЙТЕ ВПРАВИ ПРИ ПАНІЧНІЙ АТАЦІ
Міжнародний фонд ЮНІСЕФ на своїй Фейсбук-сторінці опублікував поради Світлани Ройз, як діяти при панічній атаці.
Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:
· покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю;
· потерти кінчик носу;
· надавити не сильно на очні яблука з двох боків;
· якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді;
· сконцентруватися на диханні – одну руку скласти, як човник і накрити нею губи, іншу руку – покласти на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота;
· змащувати губи, полоскати рот водою;
· витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини;
· подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо;
· розтерти тіло;
· розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки;
· покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються;
· розтерти руки, прикласти до нирок.
6. «ЗАЙМІТЬ» ЧИМОСЬ АУДІАЛЬНИЙ КАНАЛ ДИТИНИ
Світлана Ройз пояснює, що під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось “зайняти”. Для цього можна співати хором, горланити кричалки, слухати в навушниках аудіоказки та музику, взяти з собою гітару та влаштувати для всіх концерт.
7. ЩЕ КІЛЬКА РЕЧЕЙ, ЯК МОЖНА ВІДВЕРНУТИ УВАГУ ДИТИНИ
– Обіймайте дитину, жартуйте з нею.
– Поїть дитину теплими напоями, годуйте її чимось смачненьким.
– Виконуйте разом із дитиною рутинні справи.
– Вмикайте мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.
8. ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНІ ПРО ВАЖЛИВІСТЬ БУТИ ЗІБРАНИМИ ТА ДОПОМАГАТИ ОДНЕ ОДНОМУ
Психологиня Світлана Ройз пише, що необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному.
9. ДОВІРТЕ ДИТИНІ ПОСИЛЬНЕ ДЛЯ НЕЇ ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
Світлана Ройз радить покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад, доручити дитині завдання слідкувати за іграшкою.
Наші психологи також рекомендують доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа, уявити себе журналістом та провести репортаж із події тощо.
Прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.
10. ДОЗВОЛЯЙТЕ ДИТИНІ ВИВІЛЬНЯТИ НЕНАВИСТЬ ТА ЗЛІСТЬ
Психологиня Вікторія Горбунова пояснює, що зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим потрібно дозволяти собі й близьким, зокрема й дітям, це робити. Це варто робити в ігровій формі. Можна застосовувати гру «Злий бобер» (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворитися на добру тваринку. Потім – на людину) або кричати в “мішечок для криків” або стаканчик. Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному.
Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути.
Ютуб-канал МОНу з рекомендаціями психологічної турботи про дітей:
Куди можна звернутися за психологічною підтримкою
Національна психологічна асоціація з початком військових дій силами небайдужих людей зібрала психологічний консультативний центр для тих, хто переживає паніку, тривогу та постійний стрес. Щоб звернутися за допомогою до центру – треба заповнити анкету.
Бот першої психологічної допомоги із порадами психологічної підтримки для себе та щоб підтримати інших.
Також Міністерство освіти і науки України з сертифікованими психологами Асоціації інноваційної та цифрової освіти запускає щоденні онлайн зустрічі о 13.00 та 20.00 тут.
Цілодобова безплатна платформа для психологічних консультацій «Розкажи мені», створена Інститутом когнітивного моделювання МОЗ. Щоб отримати допомогу – необхідно заповнити анкету на сайті, коротко описавши свій стан.
Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.
За матеріалами Служби освітнього омбудсмена
Консультація для батьків
«6 порад, як батькам зберегти рівновагу
Як допомогти собі в надзвичайній ситуації та куди звернутися за допомогою?»
У стані стресу дуже важко бути уважними до потреб дитини, але це може бути важко через власний нестабільний стан. Тому намагайтеся зберегти максимально можливу рівновагу, аби підтримати дитину. Нижче кілька порад для батьків, як це зробити.
1. Думайте про майбутнє, не про минуле. Мрійте, плануйте, обговорюйте зі значущими людьми, що ви зробите найпершим після встановлення миру. Такі роздуми та розмови наснажують і стабілізують.
2. Позбудьтеся почуття провини. Не звинувачуйте себе у тому, що сталося, або у тому, що ви щось зробили не так. Ви зробили все, що могли на той момент.
3. Намагайтеся їсти та спати. Якщо харчування доступне, так само їжте, а не лише намагайтеся нагодувати дитину. Намагайтеся спати, коли це можливо. Ваш фізичний стан – гарантія безпеки вашої дитини.
4. Просіть про допомогу. Якщо ви потребуєте допомоги або підтримки – попросіть про неї. Звертатися по допомогу – не соромно.
5. Говоріть про свої емоції. Спілкуйтеся зі значущими для вас людьми, говоріть про свої емоції та переживання. Телефонуйте рідним. Просте «Як ти?» здатне наснажити і вас, і того, кому ви телефонуєте.
6. Якщо відчуваєте потребу – зателефонуйте на «гарячу лінію» підтримки, поспілкуйтеся з професіоналами, аби максимально забезпечити свою емоційну стабільність у цей непростий час.
Телефони «гарячої лінії» підтримки від Української мережі за права дитини та ЮНІСЕФ:
Київстар: +380675679845, +380969905450
Lifecell: +380636614252, +380633994592
Vodafonе: +380953271521
Вони працюють щодня з 8:00 до 22:00.
Джерело: https://www.unicef.org/
«Психологічні рекомендації
для педагогів і батьків
щодо поводження у стресовій ситуації»
Психологічні рекомендації для дорослих
щодо підготовки дітей до безпечного поводження у стресовій ситуації
Дорослі – батьки і педагоги мають розмовляти з дітьми та підлітками про надзвичайні ситуації для того, щоб інформація, яку вони можуть отримати під час самої надзвичайної ситуації, не шокувала й не травмувала їх. Навчання дітей безпечному поводженню при надзвичайних подіях необхідне не тому, що має статися щось небезпечне, а для того, щоб в будь-якій складній ситуації почуватися компетентними і захищеними. Підготовка робить стрес дитини «експертним», виводить її та дорослого зі стану травматичної безпорадності та вразливості. Пояснюючи, ми протиставляємо тривозі продуктивні дії.
Психологічні рекомендації для педагогів і батьків
щодо поводження у стресовій ситуації
- В будь-якій екстремальній ситуації треба подумати, що я можу зробити, а що не в моїх силах чи компетенції, та чітко визначити свою зону відповідальності.
- В стресових ситуаціях добре допомагає вміння концентруватися на проблемі, а не на особистих емоціях. Тоді ми намагаємося знайти альтернативні способи вирішення проблеми та обрати з них найбільш прийнятні.
- Для дорослого важливо бути впевненим, спокійним та діяти раціонально, бо на нього покладається відповідальність за неповнолітніх дітей. Але це не означає приховування негативних почуттів та емоцій, таких як: занепокоєння, тривога, розпач, страх тощо. Проговорюйте з дітьми емоції, що відчуваєте самі та обговорюйте дитячі почуття, пояснюючи і показуючи власним прикладом, що переживаючи негативні емоції можна обирати доцільну поведінку.
- Пам’ятайте, що іноді ми приймаємо неперевірену інформацію за правду і починаємо хвилюватися, хоча насправді для цього немає ніяких підстав. Перевіряйте інформаційні повідомлення на достовірність лише за офіційними джерелами.
- Знаходьте можливості, щоб відволіктися та переключитися від нав’язливих тривожних думок: зайнятися чимось приємним, що викликає позитивні емоції, допомагає розслабитися. Щоденно знаходьте час для того, щоб розслабитися, відпочити!
- Якщо негативні емоції беруть гору, може допомогти виконання монотонних, рутинних справ. Підходить усе, що діє заспокійливо, дає можливість відволіктися від факторів стресу. Наприклад: перевірка зошитів і заповнення облікової документації, хобі, прибирання, приготування їжі, дрібний ремонт тощо.
- Іноді виплеснути негативні емоції допомагають фізичні вправи, рухова активність, спів, малювання. Корисно долучати до цього дітей.
- Щоб негативні емоції не накопичувалися, треба поділитися ними, наприклад, з колегами, близькими людьми, чи можна просто виписувати їх на папір, вести щоденник.
- Пам’ятайте про почуття гумору! З ним усі стресові ситуації переносяться значно легше.
- Підвищуйте свою компетентність щодо знання алгоритму дій та розширення поведінкових стратегій у кризових і непередбачених надзвичайних ситуаціях. Для цього ознайомлюйтеся з якісними рекомендаціями кваліфікованих фахівців на офіційних державних і місцевих сайтах.
- Розробіть для себе чіткі плани-стратегії поведінки, алгоритми дій (як працівників освітніх установ, як батьків, як громадян) та узгодьте у колективах і родинах що індивідуально кожен робитиме в надзвичайній ситуації.
- Заздалегідь проведіть підготовчу роботу: навчальні тренування, підготовка життєво-необхідних речей, документів, аптечки, «валізи безпеки», транспортного засобу тощо.
- Рекомендовано насамперед запастися життєво необхідними речами. Подумати, які речі необхідно мати із собою в тому випадку, якщо ви будете змушені перебувати в безпечному приміщенні протягом певного часу, не виходячи.
- Повідомити про це членам сім’ї (членам колективу): продемонструвати вміст сумки чи валізи безпеки та вказати місце її зберігання, переконатися, що всі знають, як користуватися цими речами, призначити відповідального за періодичні перевірки й оновлення вмісту сумки.
Нехай ці знання вам ніколи не знадобляться.
Джерело: https://www.unicef.org/
Консультація для педагогів та бітьків
«Якщо не полишає тривога перед невідомістю.
Як підтримати себе і дитину.»
Війна привносить у життя багато змін, невизначеності та непередбачуваних обставин. Типовою реакцію на це є тривога. Вона характерна і для батьків, і для дітей. Тривала ситуація невизначеності переростає у нав’язливий тривожний стан, що порушує функціонування, здатність до усвідомлення та оцінювання реальності, наслідком якої є зниження якості життя.
Турбота про себе і про дітей у такому стані вкрай важлива. Пояснимо, чому. Діти відчувають занепокоєння дорослих і починають сприймати ситуацію невизначеності як загрозу, з якою дорослі не можуть впоратися. А батьки намагаються приховати свій стан і заспокоїти таким чином дітей, які помічають невідповідність між тим, що дорослі говорять, і тим, як своїми почуттями та діями вони реагують на те, що відбувається.
Почуття тривоги сигналізує людині про потребу усвідомлення небезпеки і необхідність змін. Однак, коли людина втрачає межу між реальною та імовірною небезпекою, уявні ситуації змушують її розглядати найгірші сценарії їхнього розвитку. Тож вкрай важливо помічати у себе ознаки тривоги та вчасно налагоджувати свій стан.
Пам’ятаймо: стабільний стан батьків — основа стабільного стану дітей.
Сигнали тривалої тривоги:
- постійне внутрішнє напруження та ускладнене розслаблення;
- порушення сну, жахливі сновидіння;
- постійна м'язова напруга, головний біль, функціональний розлад кишківника тощо як наслідки переживань, а не ознаки захворювань тіла;
- надто часте чи надмірне вживання їжі або відмова від неї;
- низька концентрація уваги;
- постійна дратівливість;
- руйнування стосунків;
- занурення в себе;
- очікування небезпек або поразки;
- панічні атаки;
- сприйняття нового як загрози.
Як навчитися керувати своїми станами:
- Складіть перелік негативних переконань. Оцініть значущість кожного за шкалою від 0 до 10. Замініть їх на позитивні.
- Негативне переконання:
- Я нічого не вмію і у мене не вийде адаптуватися на новому місці.
- Значущість: 9
- Позитивне переконання:
- Я маю гарну освіту і досвід. Якщо я докладу зусиль — здійсню все заплановане.
- Прислухайтесь до свого тіла. Відчуйте, де воно розслаблене, а де — напружене. Глибоко вдихніть, уявляючи, як через подих сповнюєтесь спокоєм і розслабляєтесь. Через видих мовби виштовхніть з тіла всю напругу, а з нею і тривогу. Фізичні вправи для напруження та розслаблення м’язів також нададуть снаги.
- Знайдіть свою опору. Подумайте, кого з оточення можете просити про допомогу, яке заняття відвертає вашу увагу, що заспокоює. Це — ваш ресурс.
- Діти чутливі до станів дорослих. Вони можуть запитувати про ваші переживання, реагувати на них та заспокоювати вас. Не приховуйте своїх почуттів і станів. Не кажіть, що все нормально. Зізнавайтеся в занепокоєнні. Кажіть, що шукаєте правильні рішення. Запевніть, що неодмінно впораєтеся з проблемою.
- Допоможуть також добрі звички, режим дня, нові ритуали і традиції. Це як контроль над власним життям, що формує відчуття передбачуваності подій і вашу спроможність сприймати їх відповідно до реалій.
Пильнуйте свої стани і пам’ятайте:
- Зрозуміти, що спричиняє тривогу, — важливо.
- Усвідомити спогади чи думки, що надають захищеності та розслабляють, — потрібно.
- Сприймати тривогу як реакцію на невизначеність — природно.
- Не знати відповідей на всі питання — нормально.
- Як проявляється тривога у дітей?
- Виявити у дитини тривожність допоможуть спостереження за змінами в її поведінкових проявах.
Ознаки тривоги:
- швидка втомлюваність;
- труднощі у зосередженні та концентрації уваги;
- порушення засинання і неспокійний сон;
- втрата апетиту або його посилення;
- вологі або холодні долоні чи ступні;
- постійне занепокоєння чи напруження, поява нових страхів;
- очкування імовірних негативних ситуацій та розмови про них;
- постійний плач чи надмірна плаксивість;
- надмірна прив’язаність до батьків і занепокоєння щодо них, страх залишатися на самоті;
- нав’язливі дії (часте миття рук, перевірка, чи зачинені двері, небажання полишати будинок тощо);
- тілесні реакції (сіпання ока, дрижання тіла, інше).
Причини підвищення тривожності у дітей і дії батьків:
1. Постійна тривожність батьків і напружена атмосфера в родині провокує перейняття дитиною від дорослих нездорової форми реагування навіть на звичайні події життя. Контролюйте себе!
2. Брак інформації або її невірогідність підвищують тривожність дитини. Спостерігайте та аналізуйте, що дитина читає, які передачі дивиться, з ким спілкується, які емоції відчуває. За потреби розумно обмежуйте її інформаційний простір. Контролюйте джерела інформації!
3. Авторитарний стиль виховання руйнує здорові стосунки в родині. Щоб розуміти, як діти інтерпретують події, обговорюйте їх та доступно пояснюйте все, що відбувається. Відкрийтеся для спілкування!
Як допомогти дитині впоратися з тривогою:
- Обіймайте і приймайте обійми.
- Забезпечте щоденну стабільність дотриманням режиму дня, традицій, ритуалів. Усі зміни обговорюйте заздалегідь.
- Навчіть дитину за допомогою шумних видихів позбавлятися напруги. Допоможіть уявити, ніби так вона виштовхує її з тіла. Доберіть і виконуйте разом вправи на розслаблення.
- Зробіть дозвілля корисним: гуляйте на свіжому повітрі, майте регулярні фізичні навантаження, організуйте творчу діяльність.
- Довіряйте дитині. Зважайте на її думки. Приймайте поради. Пояснюйте, на що вона може впливати, а що вирішують лише дорослі.
- Про те, що ви поруч, можна говорити без обмежень.
- Спілкуйтеся постійно. Обговорюйте все, що робитимете разом і окремо. Оцінюйте день, що минув. Діліться почуттями. Плануйте наступний день і майбутнє. Завершуйте розмови оптимістично.
Коли звертатися до фахівця?
Якщо інтенсивність тривоги не спадає і вам не вдається впорядкувати ані свій емоційний стан, ані стан дитини, це означає, що є потреба в отриманні допомоги психолога.
Джерело: https://www.unicef.org/
Консультація для батьків
«Дитяче харчування під час війни.
Як забезпечити дитину збалансованою їжею та як зберігати й очищувати воду
в надзвичайній ситуації».
Збалансовано харчуватись для дитини вкрай необхідно — від цього залежить не тільки самопочуття, а й імунітет малюка. Звісно, в умовах війни доступ до різноманіття продуктів може бути обмеженим, проте ви можете забезпечити дитину усім базово необхідним. Ці рекомендації допоможуть вам організувати харчування та запаси їжі більш ефективно.
Вода
Насамперед важливо заздалегідь подбати про наявність чистої питної води для себе та дитини. Завчасно створіть запас питної та технічної води.
Зберігати питну воду потрібно в закритих посудинах. У відкритих контейнерах вода може зберігатися недовго, в ній можуть розвиватися бактерії та хвороботворні мікроорганізми. Якщо вода довго стоїть, її треба продезінфікувати. За потреби, зробіть позначки «Вода для пиття», «Вода для технічних потреб», «Вода для господарських потреб». Як правило, роблять 2–3-добовий запас.
Також можна використовувати питну воду з бюветів, колодязів, шахтних криниць. Але для пиття та приготування їжі таку воду потрібно кип’ятити протягом щонайменше 10 хвилин від моменту закипання. Це ефективний метод знезараження води.
Воду з відкритих водойм можна використовувати лише для технічних цілей. Не споживайте воду з неперевірених джерел, це може призвести до хвороб.
Етапи очищення води для пиття в домашніх умовах
1. Процідити. Пролийте воду через шматок чистої тканини або марлі — залишки мулу чи бруду лишаться на ній.
2. Наситити воду киснем. У побутових умовах швидко трусіть посуд з водою впродовж 5 хвилин, а потім залиште відстоятися ще на пів години аби осад лишився на дні.
3. Відстоювати воду. За добу 50% шкідливих бактерій у воді гине, а частина осідає на дно. Посудина з водою повинна закриватися та мати широку горловину. Чим довше зберігаєте воду у безпечному місці — тим менше шкідливих елементів у ній лишається.
4. Змайструвати фільтр. Воду можна пропустити через пористе середовище (наприклад, пісок або гравій). Вдома можна змайструвати фільтр з глиняної, металевої або пластикової посудини. Конструкція має мати кілька шарів під воду, сам фільтр та виведення води згори або знизу. Відфільтрована вода має також відстоятися впродовж 48 годин аби рештки шкідливих бактерій осіли чи зникли. В якості фільтру можна використовувати також вугілля — древесне або активоване. Елементи фільтру необхідно регулярно чистити та заміняти.
5. Дезінфікувати воду. Зберігання, відстоювання та фільтрація води зменшує вміст шкідливих бактерій, однак не гарантують безпеки для пиття. Дезінфікувати воду можна кип’ятінням упродовж мінімум 5 хвилин. Аби зберегти кращий смак води — її варто активно помішувати. Кип’ячену воду також варто зберігати в чистих закритих контейнерах.
Їжа в дорозі
Підготуйте продукти, готові до вживання після простої кулінарної обробки, ті, які не потребують термічної обробки, та ті, які можуть зберігатися деякий час без холодильника. Особливо ретельно перевіряйте термін придатності харчових продуктів та напоїв. Не вживайте протерміновані продукти.
Подбайте про необхідний мінімальний запас продуктів та напоїв на екстрений випадок
- хлібці, печиво, сухарі;
- консервовані продукти, зокрема м’ясні, рибні та овочеві, після відкриття при кімнатній температурі вони зберігаються не довше ніж 2 години;
- горіхи, насіння, сухофрукти, халва, шоколад, енергетичні батончики;
- яблука, банани та інші продукти, що не вимагають термічної обробки;
- сіль та інші спеції;
- цукор;
- жири – сало, рослинні олії;
- в пригоді можуть стати продукти та страви для екстремального туризму та спортивного харчування, зокрема готові сухі супи та другі страви, спортивні протеїнові суміші.
В раціоні людини обов’язково мають бути овочі – це запорука правильної роботи організму. Не виключайте їх з раціону дитини.
Для маленьких дітей рекомендуємо запастися зерновими продуктами швидкого приготування, готовим харчуванням: пюре з м’ясом, з рибою, овочеві.
Якщо дитина перебуває на грудному вигодовуванні, продовжуйте його. Материнське молоко містить усі необхідні речовини для дитини та забезпечує повноцінний захист її здоров’я.
Джерело: https://www.unicef.org/
Консультація для педагогів та батьків
«Що треба знати про посттравматичний
стресовий розлад (ПТСР)
Що таке ПТСР, як проявляється
і які особливості має у дітей.
Що таке ПТСР?»
Війна в Україні докорінно порушила відчуття безпеки і призвела до стресу, психологічні наслідки якого можуть бути небезпечними для здорового майбутнього і дорослих, і дітей. Пережитий травмуючий досвід може стати причиною розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
ПТСР – це крайня реакція на сильний стресор, що загрожує життю людини. Частота ПТСР саме у момент надзвичайної ситуації низька. Зазвичай ПТСР починає проявлятися приблизно через шість місяців після травмуючої події. Проте, якщо стресор має потужну тривалу у часі дію (наприклад, перебування в окупації, постійні ситуації обстрілів та повітряних тривог тощо), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.
У кого найчастіше проявляється ПТСР
Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з наднегативним впливом потужного стресу, з часом починають страждати від ПТСР, тоді як інші – ні? Виділяють три групи факторів, поєднання яких призводить до виникнення ПТСР:
- інтенсивність травмуючої події, її тривалість, несподіваність та неконтрольованість;
- сила захисних механізмів особистості та наявність соціальної підтримки;
- особисті фактори ризику: вік на момент травмуючих подій, наявність травмуючих подій та психічних розладів в попередні періоди життя людини.
Найбільш уразливими є люди у віці до 22 або старше 30 років. Щодо гендерних особливостей науковці зазначають, що у 8% чоловіків та 20% жінок розвивається ПТСР після травмуючих подій. Діти та підлітки так само перебувають у зоні ризику щодо розвитку ПТСР.
Водночас, кожна людина, яку зачепили військові дії, має свої переживання та реакції, що є абсолютно нормальними у відповідь на ненормальну ситуацію.
Важливо пам’ятати: психіка як дорослих, так і особливо дітей та підлітків, має величезні резерви для відновлення і саморегуляції. Завдяки підтримці рідних та, за потреби, психологічної підтримки фахівців, людина може повернутися до норми після травмуючого досвіду. Детальнішу інформацію про це ви знайдете нижче.
Прояви ПТСР
Для того, щоб передчасно не лякати себе різними негативними наслідками пережитих травмуючих подій, необхідно зрозуміти, що визначає наявність у людини ПТСР. Важливо відзначити, що прояви ПТСР можуть зберігатись протягом тривалого часу.
До основних ознак, що визначають наявність ПТСР у дорослих відносять:
- напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя ситуації, учасником яких була людина;
- травмуючі сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, порушення сну;
- прагнення уникати емоційних навантажень;
- невпевненість через страх, і як наслідок – відкладання прийняття рішень, неконтактність з оточуючими;
- надмірна втома, дратівливість, депресивні стани, головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь тощо.
- як наслідок всього вищезазначеного – схильність до антисоціальної поведінки (алкоголізація, наркотизація, надмірний цинізм).
- Прояви ПТСР у дітей
- постійні згадування про пережиті події (нав'язливі спогади, про які дитина може не зізнаватися дорослим), водночас уникнення всього, що нагадує їй про пережите;
- емоційне напруження, вияви агресії або ж навпаки – апатичність, депресивність, емоційна відстороненість;
- порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина прокидається вночі, діти дошкільного та молодшого шкільного віку можуть плакати вночі;
- підвищення рівня тривожності, очікування повторення подій;
- порушення пам'яті, уваги, здатності вчитися;
- постійне відігравання пережитого у грі (для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку);
- саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: нанесення самоушкоджень, алкоголізація, наркотизація).
Фази ПТСР
Як і будь-який процес, ПТСР має відповідні фази проходження, і далеко не завжди він утворює незворотні порушення особистості, треба розуміти, що для того, щоб людина «позбулась» ПТСР, необхідно звернутися за допомогою до спеціалістів та не уникати цієї проблеми.
Які ж фази проходить ПТСР:
1. Відчай – гостра тривога без ясного усвідомлення важливості того, що сталося.
2. Заперечення – безсоння, амнезія, заціпеніння, соматичні симптоми.
3. Нав’язливість – вибухові реакції, перепади настрою, хронічний стан гіперзбудливості із порушеннями сну.
4. Опрацювання – розуміння причин травми та горя.
5. Завершення – нові плани на майбутнє.
Що послаблює ризики виникнення ПТСР та сприяє зціленню
Для того, щоб знизити ризики появи ПТСР та сприяти зціленню, якщо ознаки розладу вже є, необхідно:
Для батьків:
- психологічно стабілізуватися самим, завдяки нижче описаним крокам. Лише емоційно стабілізувавшись, ми можемо підтримати наших дітей. Водночас важливо пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям важливо пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголосити, що з часом стане легше та ваша родина з цим точно впорається;
- налагодити режим дня та повернути, за можливості, частину звичних справ;
- заручитися підтримкою близьких – налагодити спілкування зі значущими людьми, якщо це надає вам підтримку та налаштовує на позитив;
- включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи або щонайменше – гуляти на свіжому повітрі);
- обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви отримуєте: обирати лише достовірні канали, які не транслюють кровопролиття та іншого вкрай негативного та негативно емоційно забарвленого контенту;
- залучатися до допомоги іншим, адже волонтерування дає величезний ресурс;
- звернутися за допомогою до психолога/психотерапевта, який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації себе і близьких та попередити або зупинити розвиток ПТСР.
Для дітей:
- забезпечити (відновити) почуття безпеки;
- залучати дитину до фізичної активності (фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо);
- відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання в школі, якщо це доступно; виконання певних завдань; рухова активність; вчасний сон тощо), це надає дітям почуття захищеності, ресурс та надію на повернення до звичайного, мирного життя;
- надавати дитині почуття єдності та підтримки (у першу чергу – з боку батьків або осіб, які їх замінюють): дитина має знати, що близькі люди поруч і вони її люблять; важливими тут будуть також безпечний тілесний контакт – обійми з близькими дорослими, тримання за руку тощо;
- вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, отримати відповіді на свої запитання;
- дозволити дитині висловлювати свої емоції та почуття (не можна говорити “не згадуй цього” або “забудь про це” – навпаки, важливо надати можливість максимально висловитися та виявити емоції);
- пояснювати дитині те, що сталося: правдива інформація, доступними для віку словами, розуміння ситуації в цілому та причин того, що відбулося, є важливою і працює за для зцілення;
- залучати дитину до соціальної активності: спілкування з однолітками, волонтерської діяльності в громаді, доступної віку тощо;
- скеровувати агресію дитини та формувати здорові поведінкові рамки: попри те, що дитині може бути важко справлятися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити інших, слабших або тварин – недопустимо;
- надати доступ дитині до професійної психологічної/психотерапевтичної допомоги: фахівці підкажуть дитині та батькам, як справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як контролювати негативні спогади тощо, що допоможе попередити або зупинити розвиток ПТСР.
Отож, важливо не нехтувати психічним здоров’ям та, у разі виявлення ознак, що можуть свідчити про посттравматичний стресовий розлад у вас самих, ваших дітей або близьких, негайно звертатися за допомогою до спеціалістів – психологів та психотерапевтів, щоб не допустити тяжких наслідків перенесених подій.
Джерело: https://www.unicef.org/
Консультація для педагогів та батьків
«Як додати сил дитині у посттравматичному зростанні: 10 практичних порад»
Навіть те, що переживають зараз наші діти, може створити ґрунт для зростання. Природно нам хочеться закрити, захистити дитину від усього складного та болісного. Та наші дії з найщирішої любові можуть надавати підтримку, але не додавати сил. А як додати ще й сил?
1. Допомагаємо повернутись до звичної функціональності. Наше завдання — допомогти дитині у нашому просторі підтримки повернутися як мінімум у той стан, який був до війни, до стресу.
Регрес, завмирання, гіперактивність, поява страхів чи стан гіперконцентрації — закономірні. Та, коли ми бачимо, що через якийсь час дитина повернулася до звичної вередливості, істерик, або до звичної мудрості та розсудливості, до звичних дій, навичок, реакцій, до звичних страхів або симптомів — це нормально. Це крок назад, після якого будуть кроки вперед.
2. «Прямо зараз дитина стає сильнішою чи стверджується у своїй безпорадності?» — це питання ставимо собі щоразу, коли допомагаємо дитині (в усі часи).
У кожній ситуації ми тренуємо м'язи сили чи страху та безпомічності. Щоб тренувати мʼязи сили, ми не робимо за дитину те, що вона може зробити сама. Наприклад, коли дитина каже: «Я не можу цього зробити», — ми можемо допомогти зробити якусь частину дії, але щось обов'язково залишаємо за нею.
Якщо ми вже в безпеці, можна запитати дитину: «Що ми можемо зараз зробити, щоб почати тренувати м'язи твоєї сили? Хочеш, запропоную…» Все, що дитина вміє робити сама, особливо зараз, стає її силою.
Для нас зараз дуже важливий досвід перемог. Самооцінка зараз особливо вразлива: важливо відзначати й підтримувати завершення кожної дії, внесок та результат (дитини та свій).
3. Що б не відбувалося — фокусуємось на тому, що дитина (і ми) може зробити. Безпорадність, неможливість проконтролювати хоч щось — травматичні.
Під час страшних подій та ситуацій ми обіймаємо дитину, підтримуємо, втішаємо — але пропонуємо дію. Обіймаючи дитину, тримаючи її на руках, ми можемо запропонувати: «А можеш потримати пляшку води? А порахуй, скільки кроків до виходу. А візьми за лапку свого ведмедика». І фіксуємо це — відзначаємо, нагадуємо: «Ти впорався. Ти знайшов вихід. Ти зміг. Ти подбав. А пам'ятаєш, як ти впорався?»
Це той випадок, коли у мовленні особливо важливим є акцент на дієсловах — ми залишаємо за дитиною можливість бути дієвою. «Тобі було дуже сумно, прикро, страшно, але ти вчинив…»
Алгоритм: що б не відбувалося — ми даємо опору, бачимо, розрізняємо, називаємо, підтримуємо емоції дитини і направляємо її до дій. «Тобі зараз страшно? Це справді страшно (прикро, сумно). А ти можеш мені допомогти? Взяти мене за руку? Здути з мене ворсинку? Подати води…»
4. Дитині, навіть малечі, складно весь час бути «об'єктом». Діти пручаються тому, що ми їх переставляємо, перевозимо з місця на місце. Знайома дитина якось сказала рідним: «Я вам не річ, яку можна просто переставляти».
Коли ми втрачаємо відчуття контролю, стрес посилюється. Тому важливо намагатись:
· Попереджати дитину заздалегідь. Зараз особливо важливо давати можливість підготуватися до змін.
· Зробити дитину суб'єктом, а не об'єктом — залучити до підготовки, планування, збору речей, маршруту, тримання в руці мапи, спостерігання за дорогою. До чого завгодно, аби дитина могла відчути, що вона може на щось впливати і щось контролювати.
5. Важливо пояснювати дитині, що відбувається з її тілом в момент стресу. Тілесна усвідомленість — це теж внесок у її силу. Розуміти те, що відбувається, вміти собі пояснити — це також взяти під контроль.
Коли дитина зможе пояснити собі те, що відбувається, і зрозуміти, що з нею все гаразд, вона зможе «осідлати» стрес. «Ти почув сигнал тривоги, спітнів, твоє серцебиття стало гучним і частим, у тебе стало частим та поверхневим дихання, ти затремтів — це нормально. Так твоє тіло реагує на стрес. Наш страх зараз на варті нашого життя. Ти здоровий. З тобою все правильно і нормально. Твоє тіло дбає про те, щоб ти був у безпеці. Воно дає тобі сили — тікати, допомагати, діяти».
І, коли дитина вже у безпеці, нагадуємо: «Ти — у безпеці. Твоє тіло і твій розум впорались. Зроби вдих та довгий видих. Тепер твоє тіло може розслабитися та відновлюватися».
Цих навичок тілесної усвідомленості не вистачає також і багатьом дорослим.
6. Підживлюємо відчуття близькості. Наша лімбічна система великою мірою пов'язана з темою близькості, яка посилює відчуття безпеки. І саме лімбічна система зараз є гіперактивною.
Проживаючи стрес і травматичний досвід, ми дуже самотні — і діти, й дорослі. А багато дітей зараз суб'єктивно та об'єктивно самотні: довгий час, починаючи з карантину, вони залишались без друзів, без звичних контактів. Дітям важливі діти. Ми, при всьому нашому величезному бажанні, не зможемо замінити друзів.
Але можемо допомогти їм долати відчуття самотності. Що для цього потрібно:
· Співчуття, можливість спертися і відпочити у нашій розраді. Наше прийняття, називання, допомога в регулюванні емоцій — вкрай важливі, як і тілесне усвідомлення.
· Наші «я з тобою», «я люблю тебе» зараз важливі дітям ще більшою мірою. На жаль, вони частіше на нас ображатимуться. І наша особлива уважність до близькості та емоційної дистанції нині нормальна. Саме зараз вимоги до об'єкта уподобання, до близькості зростають. Близькість та надійність — те, що стає у всі часи опорою, яка допомагає нам відновлюватись і йти вперед.
· «А як ти відчуваєш, що я люблю тебе, що ти мені важливий?» — можна прямо запитувати про це один в одного. І нагадувати собі про те, що ми любимо і нас люблять.
· Сприяти тому, щоб дитина продовжувала або відновлювала контакт з іншими дітьми. Це — внесок у їхні відносини і після війни.
· 7. Уникаємо звинувачень. Дитина, навіть найменша, завжди відчуває відповідальність за те, що відбувається в сім'ї.
· Дорослі знають про провину того, хто вижив. А у дітей вона ще посилюється цілком природним егоцентричним сприйняттям життя. «Все пов'язане зі мною. Все відбувається для мене та через мене». Будь ласка, пояснюйте їм те, що відбувається. З акцентом на тому, що ми, діти, близькі не винні — винні вороги. І нам важливо не говорити «Це все через тебе» або «Я заради тебе, а ти…»
· Наша доросла відповідальність, яку вони часто на себе беруть, стає вагою, яка може бути їм вже не під силу.
8. Пробуємо нове. Ознака того, що дитина відновлюється, — до неї повертається цікавість, бажання досліджувати. Спробуйте знайти, що можна запропонувати для дослідження у безпечному середовищі. Нове хобі, нові контакти, створення нових страв?
9. Повертаємо зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім. Під час стресу ми втрачаємо відчуття хронології. Нам важливо згадувати минуле, давати дитині сумувати за тим, до чого зараз немає доступу, і одночасно продовжувати в сьогоденні те, що було нашими традиціями (прості звички, ритуали), наповнювати доступними діями сьогодення та будувати міст з надій, мрій у майбутнє.
Лінія часу не відчутна для дитини, вона у контакті з теперішнім. Але ця зв'язність часів, яку вона більше відчуває, ніж розуміє, дає їй опору.
Щоб прокласти місток у майбутнє, можна ставити питання, собі і дитині: «А що ми робитимемо далі?», — і тут йдеться про зовсім маленькі дії (поїмо, почитаємо, зробимо фігурку оригамі, поспимо, подивимось мультфільм, помовчимо). Нам зараз дуже важливі дієслова-події.
10. Залишаємося дорослими поруч з дітьми. Коли нам погано, дитина це переживає складніше, ніж коли погано їй самій. Будь ласка, дозволяйте собі піклуватись про себе. Просити про допомогу, відчувати близькість. Це — внесок у стійкість дитини.
І, звісно, якщо є будь-які гострі стани, з цим мають працювати спеціалісти.
“Важливо також памʼятати, що все це потребує часу — різного для різних дітей. До війни наша донька була дуже сміливою. У спілкуванні та будь-яких проявах. Після того, що їй довелося пережити в ці місяці, вона, як і багато дітей, почала боятися темряви, висоти, не наважувалась спілкуватися з новими людьми. Її повернення до «звичної функціональності» тривало 2 місяці. Згодом вона сама захотіла знову підніматися у височінь у мотузковому парку (мені було страшно на неї дивитись, коли вона проходила рівень для дорослих, але я була за неї і за нас щаслива). І позавчора вона знов почала вітатись і прощатися з новими знайомими і повертається до звичної цікавості.
Кожній дитині потрібен свій час. І вони точно впораються. І ми їм точно допоможемо”, - Світлана Ройз.
Джерело: https://www.unicef.org/
За матеріалами Світлани Ройз
